Понеділок
23.09.2019
15:50
Вітаю Вас Гість
RSS
 
БЕРЕЗНИКІВСЬКА ЗАГАЛЬНООСВІТНЯ ШКОЛА І-ІІІ СТУПЕНІВ
Головна Реєстрація Вхід
Історія школи »
Меню сайту

Ощадбанк

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

...

...

...

...

...

...

   Школо,  рідна школо!

Як тебе забути:

Тут пройшло дитинство

Й радісні роки,

В пам’яті зринають

Вчительські обличчя –

Символи науки,

Віри  й доброти.

          Історія Березниківської школи – це історія села, історія березничан, яка віддзеркалює великі і незначні події життя.

          З початку ХХ століття селянські діти навчалися в церковно-прихідській школі греко-католицької конфесії. Як правило, одна кімната в приміщенні попівської хати, яку в селі називали «Фара», була класом, де священик навчав дітей Закону божому, читати, писати, рахувати. Греко-католицька церква в Березниках знаходилася на місці теперішньої амбулаторії і в 1945 році була зруйнована більшовиками. «Фара», тобто будинок священика о. Кирила, побудований на березі річки Боржави, в мальовничому місці, де тепер знаходиться нова школа в 1902 р. о. Кирило вчителював у Березниках до 1921 року.

          Він залишився у спогадах сельчан як зарозумілий, зверхньо-пихатий чоловік, який часто проявляв неабияку жорстокість до учнів, закриваючи їх у темний підвал на цілий день, б’ючи їх різками.

(З інтерв’ю з старожилом с. Березники п. Бабинцем Михайлом Івановичем, 1906 року народження, №498).

         Далі дізнаємося, що учні навчалися на угорській мові і це приводило до мінімуму результативності навчання. Після смерті о. Кирила залишилися перекази про те, що бачили неодноразово його привид вночі. Це ще і зараз лякає деяких марновірних техпрацівниць школи. Після 1918 року, коли Закарпаття було приєднано до Чехословаччини, в Березниках було відкрито школу-семирічку, в якій учні навчалися на рідній «руській» мові, бо Закарпаття стало називатися – Подкарпатська Русь. Будинок священика повністю віддали під приміщення для школи, в якій стало навчатися біля 100 учнів. В 1930 році в школі навчалося вже 212 учнів, які опановували рідну мову, арифметику, літературу, географію. Писали на грифельних дощечках, з’явилися підручники, видані в Ужгороді «Просвітою». Директором Березниківської школи в 1932 році став п. Томаш Лізанець. Саме тоді в Березниках приїхало вчителювати молоде подружжя Сідорів – Віктор Іванович та Іболя Іванівна. Їхня педагогічна діяльність складає значний історичний відрізок в житті школи. Вони працювали в школі аж до      року. Будучи директором школи, Віктор Іванович організував дитячий шкільний хор, драматичний гурток, гурток «Умілі руки», «Юний художник». Зважаючи на велику бідність березничан, вчителі часто самі забезпечували талановитих учнів книжками, фарбами, частували їх солодощами.

        Через чвари між конфесіями, на деякий час школу було перенесено у новозбудоване приміщення на «Рунях».

        Та з 1944 року учні знову стали навчатися на «Фарі». Кількість населення в Березниках значно зросла і потребувала розширення школи. Тоді ще три класи відкрилися в приміщенні, збудованому селянами раніше для потреб «Сільське дружество».

        Кількість учнів зросла понад 200 чоловік. В село прийшла радянська влада. Школа почала називатися «Березницька семирічна школа». Кількість учителів збільшилася. На роботу в район було направлено вчителів із Східної України.

        В 1948 році директором у школі працював Яковенко Я.М. У цей час в Ужгородському державному університеті навчалися і талановиті студенти з Березників – Дукай Володимир Іванович, з Керецьок – Демчиля Дмитро Іванович.

       З 1950 року розпочалася їхня плідна педагогічна діяльність. Директором Березниківської семирічної школи став працювати Демчиля Д.І. В творчій роботі педагогічного колективу брали активну участь молоді вчителі Демчиля М.І., Фенько Г.Д., Вачиля М.М., Дудош Г.М., Балог М.Ф., Фільо А.А., Фільо Г.П., Касинець І.І.

      Творча співдружність Дмитра Івановича та Сідора Віктора Івановича сприяла процвітанню школи.

       Учні брали участь в хоровому гуртку, танцювальному, біологічному, квітникарському та інших заняттях. Подвір’я школи розквітало трояндами, зеленими алеями. На шкільній ділянці біолог Іван Михайлович разом з учнями творив чудеса – тут вирощували найрізноманітніші рослини, екзотичні квіти, сільськогосподарські культури. Юні біологи доглядали за птахофермою, двома ставками – перший з рибою, а в другому розводили нутрії.

        У школі збудували міні гідроелектростанцію, яка забезпечувала шкільну майстерню та класні приміщення електроенергією.

Майстерними руками вчителів та учнів під керівництвом Сідора В.І. вся територія школи була оформлена естетично з великою винахідливістю. Цілу зиму в шкільній теплиці цвіли квіти, дозрівала редиска, цибуля.

       У садку юні астрономи побудували обсерваторію, де працювали із справжнім телескопом та іншими приладами.

        Надзвичайно великим досягненням педколективу та директора школи було створення краєзнавчого музею села Березники, чотири експозиції якого, дякуючи таланту Сідора В.І., Касинця І.І., Демчилі Д.І. стали дійсно перлинами музейної справи. У школу почали приїздити делегації з різних республік СРСР, вони залишали свої враження в книзі відвідувачів і подарунки школі, музею. Московське радіо неодноразово висвітлювало роботу Березниківської школи в передачах для дорослих і в «Пионерской зорьке». Учні були багаторазовими переможцями виставки в Москві (ВДНГ), учасниками фестивалів і конкурсів.

       Але умови навчання учнів у класах були дуже несприятливими і в 1957 році почалося будівництво нової школи, яке завершилося в 1960 році. У новому корпусі розташувалося дванадцять класів.

       Приміщення старої «Фари» продовжувало використовуватись для занять.

       У 1960 році Березниківську школу очолив новий директор Цуц Ю.А., бо Демчилю Д.І. адміністративним методом примусили очолити місцевий колгосп «Пам’ять Ілліча». Кількість учнів у школі збільшувалася, але поступово почало занепадати пришкільне господарство. На місці «Дружества», де знаходився шкільний музей, районне начальство вирішило збудувати сільський клуб і старе приміщення, що належало школі було зруйноване, а експонати «перекочували» на горище нової школи, звідки потихеньку зникли або зіпсувалися.

       З 1965 року директором в школі почав працювати Урван Михайло Степанович.

Шкільне життя продовжувало вирувати. Педагогічний колектив поповнювався колишніми випускниками школи, яких уже налічувалося 8: Дукай В.І., Проць М.В., Іляшевич М.Ф., Федикович П.А., Касинець Т.І. та інші. Вчителі разом з учнями багато працювали в позаурочний час, організували в школі хори для старшокласників та учнів початкових класів, танцювальний ансамбль «Боржава».

Саме тоді в школі часто лунали коломийки:

                   Березники мої рідні,

                   Березники милі.

                   Хто вас раз лише побачить,

                   Згадує до нині.

          

                   Куди піду, подивлюся,

                   Все цвіте довкола.

                   Така файна, як бабовка,

                    В нашім селі школа.

      В 1974 році було побудовано на місці «Фари» новий корпус школи з 14 класами, спортзалом, їдальнею, кухнею.

      Учні та вчителі, батьки учнів активно допомагали будувати нову школу. У нові світлі приміщення переселилися шкільна бібліотека, майстерня, учні початкових класів.

      З 1975 року директором Березниківської школи почав працювати Кікало Іван Григорович. А з  1980 року Березниківську восьмирічну школу було реорганізовано в середню.

       В школі почала працювати кабінетна система, вчителі школи оформили кабінети української мови та літератури, кабінет фізики, математики, біології та хімії, іноземної мови та допризивної підготовки юнаків.

      Біля школи споруджено тир, військове містечко, спортивний майданчик. Директор Кікало Іван Григорович багато уваги приділяв поповненню літературою шкільної бібліотеки, яка нараховує 25084 книг. Зараз в школі працює потужний педагогічний колектив, в якому з 38 чоловік – 30 педагогів є колишніми випускниками школи.

      Колектив вчителів багато зусиль віддає, щоб якнайкраще навчати 506 учнів, які зараз навчаються щороку по 10-15 чоловік вступають на навчання у середні та вищі навчальні заклади. Цьому сприяє постійний творчий пошук вчителів школи, які зараз можуть самостійно обирати найоптимальніші варіанти програм, зокрема з 1992 року в школі здійснено поглиблену диференціацію, учні займаються в різнорівневих класах – з полегшеною програмою та в класі з посиленою програмою всіх предметів. Це справило великий вплив на навченість випускників. Поступаючи у вищі навчальні заклади, вони добре пишуть твори та диктанти з рідної мови, здають екзамени з математики, фізики, біології, історії та успішно навчаються в інститутах та університетах. Зважаючи на те, що учні зростають, виховуються і навчаються в сільській місцевості, вони найчастіше вступають до педагогічних вузів, на медицинські факультети та в сільськогосподарські навчальні заклади. Із 28 учнів 11 класу в 1997 році до вузів вступило 8 учнів, в середні навчальні заклади – 10 учнів, в ПТУ – 2 учні, 8 учнів працюють на різних підприємствах.

                      

Вхід на сайт

Пошук

Календар
«  Вересень 2019  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
30

Архів записів

Офіційні сайти

...

...

...

...

...

...

...

...

...