Понеділок
23.09.2019
15:49
Вітаю Вас Гість
RSS
 
БЕРЕЗНИКІВСЬКА ЗАГАЛЬНООСВІТНЯ ШКОЛА І-ІІІ СТУПЕНІВ
Головна Реєстрація Вхід
Історія школи »
Меню сайту

Ощадбанк

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

...

...

...

...

...

...

1   Історія  виникнення  села  Березники.

    У  другій  половині  ХІІІ  ст.  малозаселені  місця  угорський  король  подарував  окремим  своїм  васалам.  Для  того,  щоб  збільшити  густоту  населення,  а  також  ( у  майбутньому)  свої  прибутки,  вельможі  домовились  з  довіреними  людьми,  що  ті  заселяють  місцевість,  вказану  в  угоді,  кріпаками,  викорчують  і  облагородять  землю.  За  це  кріпаки  від  6  до  12  років  не  платитимуть  данину. 

    Кенези  в  новостворені  села  запрошували  переселенців  з  інших  регіонів,  і  це  могли  бути  мараморські  селяни,  яким  набридло жити  у  густонаселених  місцях  і   які  хотіли  більшого  простору.    

  Перша  згадка  про  село  Березники  датується  1337  роком1

  За  свідченням  старожилів,  існує  кілька  версій  походження  села.  У  першій  розповідається,  що  назва   «Березники»  походить  від  великої  кількості  беріз,  які  росли  в  селі  та  на  схилах  навколишніх  гір.  Інша  назва  пов’язана  з  високою  кривою  березою,  яка  росла  у  центрі  села. 

Гірське  село  Березники

Стоїть  на  березі  ріки,

Що  вічну  пісню  шепотить,

У  вир незвіданий  біжить.

 

Ой  річко,  сило  життєдайна,

Повідай  правду,  розкажи,

Як  жили  прадіди  й  прабабки,

Про  все  дізнатись  помож

                                                   

Чому  село  серед  Карпат,

Де  буки  всіяні  підряд,

Берізки  ніжної  ім’я

Землиця   рідна  зберегла.

 

Чи  від  кривенької,  що  в  полі

Тримала  перший  сивий  дзвін,

Що  в  горах  гордим,  владним  тоном

Про  поселення  доповів?

                                    (М.  Дукай)

 

    Третя  версія  має  цілу  історію.  Багато  років  тому  на  місці,  де  зараз  розташовані  Березники,  були  ліси.  Першими  людьми,  які  тут  оселилися,  були  Куруц  та  Метеньканич,  а  пізніше  до  них  приєдналися  більше  сімей,  які  прибули  з  різних  місць.  Метеньканич  оселився  біля  Чонка  (пізніше - поміщицька  садиба).  В  той  час  будували  дерев’яні  хати,  дах  робили  з  соломи.  Спочатку  в  селі  не  було  церкви,  але  поселенці  зробили  «клепало»  і  дзвонили  в  нього  при  потребі.  Цей  замінник  дзвона  повісили  на березі.  Звідси  й  походить  назва  села  -  Березники.

  З  приходом  у  село  австрійських  васалів, безземельні  селяни  Березників  наймались  на  роботу  у  маєток  спочатку  родини  графа  Дональда  Шенборна,  а  пізніше  -  баронеси  Розалії  Загер,  яка  приїхала  в  наш  край  із  переселенцями –австрійцями.  Але,  позаяк  це  не  могло  вирішити  проблему  безробіття,  велика  кількість  березниківців  виїжджали  на  заробітки  у  США,  Канаду,  Бельгію,  Францію  та  інші  країни.  Ті,  кому  вдалось  заробити  і  благополучно  додому,  скуповували  землю  від  односельчан.  Інші  далі  продовжували  працювати  у  наймах.

                                                        В даній  роботі  ми  ставили собі  за  мету  розкрити  історичні  сторінки  виникнення  маєтку  «Чонок»  династії  Шенборнів  у  селі  Березники  Свалявського  району,  на  базі  якого  зараз  функціонує  дитячий  санаторій  для  реабілітації  хворих  дітей  з  легеневими  захворюваннями  нетуберкульозного типу.

1.2   Виникнення  православної  громади  у  селі.

    Березниківська  православна  громада  виникла  в  1923  році,  коли  в  село  прибув  священик  Георгій  Русинко.  Більшість  селян  перейшла  в  православ’я.  В  1928  році   громада  збудувала  фару  для  священика,  і  там  тимчасово  влаштували  церкву.  Згодом  почали  будували  муровану  церкву,  велику  ділянку  для  якої  подарував  Іван  Кошелянин.  Церкву  добудували  1930  року,  а  в  1933  -  освятили.  Священик  з  цього приводу  писав:  «  Тут  побудова  церкви  почалася  в  найважчий   час  кризи.  Народ  був  голодний  хліба  насушного,  але  церква  чудесним  чином  все  ж  будувалася.  З  яким  підняттям  духу  йшло  це  будівництво,  показує  слідуючий  факт. 

   Влітку,  коли   вся  тяглова  сила  була  на  полі,  для  будівництва  церкви  потрібно  було  привести  піску.

 Тоді  весь  народ,  не  виключаючи  малих  дітей,  під  керівництвом 

о.  Бориса  Лобовича,  на  своїх  спинах  наносили  велику  кількість  піску,  тільки  б  робота  не  зупинилась.  

    По  закінченні  Першої  світової  війни  Закарпаття,  згідно  із  Сен-Жерменським  мирним  договором  1919  року  увійшло  до  складу  буржуазної  Чехословаччини  під  назвою  «Підкарпатська  Русь». 

Чехословацький  уряд  проводив  земельну  реформу,  згідно  з  якою  у  маєтках,  які  мали  понад  100  га  землі,  лишки  підлягали  відчудженню  і 

продажу  дрібним  і  безземельним  селянам.  Щоб обійти  закон  і  не  втратити  своїх  володінь  окремі  ділянки  землі  баронеса  Сахер  віддавала  селянам  в  оренду,  платою  за  яку  була  праця  2-3  дні  на панській  землі.

    З  приходом  чеської  влади  у  селі  працювала  державна  школа  з  карпаторуською  мовою  викладання,  де  навчалися  238  учнів  до  15  років. 

    Продовжувала  функціонувати  у  селі  і  церковна  греко-католицька  школа.    У  1929  році  двокласну  Березниківську  школу  було  розширено  до  трьохкласної,  а  перший  та  другий  клас  було  поділено  на  два.

 На  1935  рік  у  селі  працював  шкільний  колектив,  який  складався  з  14  працівників.  Директором  школи  був  Віктор  Сидор.

     На  1940  рік  у  Березниках  у  480  будинках  мешкали  2307  чоловік.  Сільською  старостою  був  Іван  Куруц.  У  початковій  державній  школі  директором  -  Віктор  Сидор.  Споживчу  спілку  «Гандя»  очолював  Юрій  Кікало  (прадід  чинного  директора  Березниківської  ЗОШ  І-ІІІ  ст., теж

 Ю.  Кікала)1.

2. 1   Короткі  відомості  династії  Шенборнів  на  Закарпатті.

      Маєтки  князя  Ракоці  і  повстанців  у  1728  році  були подаровані  цісарем  Карлом  VІ  75 -  річному  архієпископу,  який  доручив  керівництво  маєтками  кузену  Фрідріху-Карлу  Шенборну  як  спадкоємцю,  бо  старий  Лотар  Шенборн  не  мав  угорського  громадянства.    

  Шенборнівська  домінія  складається  з  152  сіл,  15  присілків,  4  торгових  міст.  У  документі  від  5  вересня  1728  року  говориться,  що  третина  домінії  -  це  низина  з  доброю  землею,  решта  -  гірська  земля  і  ліси.   

  Фрідріх-Карло  Шенборн  склав  план  заселення  гірських  сіл  німецькими  колоністами,  які могли  б  вплинути  на  місцеве  населення  своїм  прикладом  господарювання.  Граф,  побачивши,  що  на  одержаних  карпатських  землях  мало  трудового  люду,  особливо  ремісників,  виноробів,  технічного  персоналу,  пересилає  у  наш  край   німецьких  колонізаторів   (по  50-100  осіб),  а  пізніше  -  й  цілими  сім’ями.  А  щоб  поліпшити свій  матеріальний  стан,  запрошує  з  Галичини  євреїв,  яким  дозволяє  відкривати  корчми.  Як  орендарі,  євреї  поповнювали  касу  домінії.

   Так,  уже  в  1730  р.  число  німців-переселенців  склало  трьох  тисяч  осіб.  Це  були  здебільшого  ремісники,  дрібні  торговці,  виноградарі. 

    Серед  перших  переселенців  було  чимало  справжніх  майстрів  своєї справи,  приїхали  також  і  представники  інтелігенції:  вчитель,  органіст,  лікар. 

  Переселенці -  фахівці  сприяли  розвитку  економіки,  багато  в чому  були  прикладом  для  місцевого  населення  у  веденні  господарської  діяльності. 

   У  червні  1746  році  Фрідріх-Карл  Шенборн  помирає  від  запалення  легенів,  а  домінію  успадковує  родина  віденських  графів    Шенборнів-Бухгеймів.  Деякий  час  домінією  управляє  графиня  Шенборн-Ментфорд,  мати  й  опікунка  малолітнього  спадкоємця,  майбутнього  володаря  домінії  Євгена-Ервіна  Шенборна-Бухгейма (1738-1817).  Графи  Шенборни-Бухгейми,  на  відміну  від  Шенборнів-баварців,  були  світськими особами,  закінчували  Віденський  університет.  Євген-Ервін  Шенборн  був  певний  час  головою  Березького  комітату.  Під  його  керівництвом  вперше  в  краї  було  введено  в  сільське  господарство  вирощування  соняшнику,  картоплі,  збільшують  площі  під  кукурудзу,  велика  увага  приділялась  бджолярству. 

  В  лісове  господарство  було  впроваджено  раціональну  систему  ведення  лісової  справи,  яка  полягала  в  тому,  що  власник,  який  одержав  дозвіл  на  вирубку   певної  площі,  був  зобов’язаний  її  заліснити.

  Перш  ніж  почати  вирубку  лісу,  потрібно  було  внести  передоплату  за  заліснення.  Передоплата  поверталась  при  умові  виконання  зобов’язання.  Варто  б  і  в  наш  час  повернутись  до  цієї  системи,  можливо,  зменшилася 

б  кількість  стихійних  лих.

                   2. 2   Заснування  маєтку  «Чонок».

  У  Х VIII  ст.  військовий  полковник  королівської  гвардії  Шенборн  дістав  за  хорошу  службу  винагороду    -  5  сіл  басейну  річки  Боржави.  Всі  ліси  навколо  сіл  Березники,  Керецьки,  Лисичево,  Кушниця,  Суха  належали  графу.  З  того  часу  Шенберни  успадковують  цю територію. Займались,  в  основному,  вирубкою  та  продажею  лісу,   залучаючи  до  роботи  жителів  навколишніх  сіл.  За  роботу  виплачували  заробітну  плату..  У  лісових 

володіннях  Шенборнів  заборонялось  полювання. Територія,  де  ліс  було  вирубано,  надавали  селянам  у  користування.  З  Австрії  було  запрошено  спеціалістів,  які  займались  доглядом  та  посадкою  лісу.  Нащадки  цих  спеціалістів  і  зараз поживають  в  навколишніх  селах.

    Баронеса  Розалія  Сахер (Загер)  не  випадково поселилася   у  цьому  мальовничому,  тихому    куточку  гірського  села.  Люди  тут  були  роботящі,  спокійної  вдачі. На  початку села  на  березі  р.  Боржави  піднімався  невеликий  пагорб,  який  своєю  формою  нагадував  перевернуте  догори  корито.  І  на  самому  пагорбі  і  навкруги  росли  кремезні  дуби,  плоди  яких  були  добрим  кормом  для  диких  тварин.  Тому  навкруги  водилося  чимало  оленів,  диких  кабанів,  ведмедів.  Це  і  стало  приводом  для  будівництва  тут  спочатку  мисливського  будиночку,  а  пізніше  і  цілого  маєтку.    Разом  із  селянами,  які  мали  волів  та  коне   баронеса  розчищала  родючі  земельні  ділянки  у  заплавах  р.  Боржави,  де  вирощувала  кукурудзу,  картоплю  і  навіть  гречку  (в  урочищі  Верхній  Долятин  ще  й  сьогодні  росте  дика  гречка). 

   Збереглась  історична  пам'ятка  -  могила  Емми  Фон  Шенборн,  яка  народилася  в  1863  році,  а  померла  в  1928  році. Серед  народу  існує  легенда,  що її  дочка   Луїза  відправила  листівку  з  Австрії,  де  наказувала,  щоб  до  її  приїзду  матері  не  було.  Причини  невідомі.  Емма  закінчила  життя  самогубством,  застосувавши  отруту.

   Остання  власниця  маєтку  Шенборнів,  дочка  Емми - Луїза  вийшла  заміж  за  барона  Сахер  і  приїхала  як  власниця  садиби  та  землі  наколо  неї.      Чоловік  Луїзи    загинув  у  роки  Другої  світової  війни,  але  також  похований   з  іншого  боку  маєтку.   Луїза  Сахер  проживала  на  території  "Чонку"  до  1945  року.   Після  того,  як  у  неї  відібрали  маєток,  певний  час  проживала  на  квартирі  у  с.  Березники,  звідки  переїхала  до  Львова

  Луїза-Розалія  Сахер  була  лікаркою  для  простого  народу.  Вміла 

лікувати  все:  травми,  опіки,  внутрішні  хвороби.  Виявлені  саме  нею  мінеральні  джерела  в  урочищі  Долятин   вона  почала  використовувати  для  лікування  своїх  рідних  та   сільських  жителів.  Основною  платою  за  лікарську  допомогу  було:  відробити  в  неї  на  господарстві  день-два. 

    З  теплотою  згадував  баронесу  Сахер  Кікало  Василь  (1922  року  народж.).  У  1944  він  повернувся  з  війни  поранений.  Ця  добра  жінка  робила йому  перев’язки  ніг.  Це  врятувало  його  від  ампутації,  за  що  Василь  із  братом  різали  та  кололи  баронесі  дрова  один  день.  А   ще  великою  радістю  для  добродушних  березниківців  був  поцілунок  її  руки.

  Баронеса  була  середнього  зросту,  нормальної  статури.  Волосся  мала  каштанове,   карі  очі.  Говорила  напівголосно,  з  німецьким  акцентом.  До  людей  ставилася  дуже  привітно. 

хворої      На  своїй  бричці,  запряжених  білими  кіньми  вона  приходила    

навіть  до  худоби,  яку  лікувала  різними  травами,  чого  навчала  і  господарів.  Одягалась  по-простому,  але  охайно.  Баронеса  Сахер   була  заміжня,  мала  сина.  Селяни  любили  баронесу  ще  й за  те,  що  всю  худобу  (коні,  корови,  вівці)  вони  виганяли  на  полонину  і  випасали  її  безкоштовно,  хоча  полонина  Стой  на  той  час  теж  була  її  власністю.

  Були  в  неї  охоронці  лісу  -  лісники,  які  стерегли  ліс,  не  дозволяли  будь  де  розпалювати  вогнище,  вирубувати  молодняк.  Тому     браконьєрам  та  злодіям  вона  була  поганою,  бо  не  дозволяла  безчинствувати.

   Цілющі  джерела  із  особливою  сірководневою  водою  у  1845  році   були виявлені  у  верхів’ї  р.  Боржави,  де  на  той  час  був  присілок  с.  Березники  -  Долятин,  який  мав  другу  назву   Велика  Долина  -fabr.  cineraria -  майстерня  цирульника.  У  Долятині  на  цей  час  проживало  8  сімей.  Тут  був  побудований  мисливський  будинок,  який  у  майбутньому  дав  початок  розвитку  Березницького  лісництва. 

   Не  забувала  вона  в той  час  і  про  дозвілля молоді.  Вона  оплачувала 

музику  і  проводила  для  дівчат  і  хлопців  бали,  під  час  яких  молодь  вчилася  елементам  шляхетності,  культури.  До  речі,  бали проводились  тільки  у  світлу  частину  доби,  -  вночі  всі  мали  бути  вдома  під  наглядом  батьків.   

   Найбільші  доходи  мала  від  продажу  лісу ,  для  вивезення  якого  була  побудована  вузькоколійна  залізниця,  що  простягалась  від  самого  підніжжя  полонини  Стой  до  с.  Довге  Іршавського району,  де  діяла  на  той  час  Довжанська   лісопильня,  яка  пізніше  була  реформована  у  Довжанський  лісокомбінат.

    Так  був  покладений  початок  династії  Шенборнів  у  долині  верхів’я  р.  Боржави.                                 

2.3  Останній  період  перебування  династії  Шенборн  в   с. Березники

    Восени  1944  року,  коли  в  село   прийшла  радянська  влада,  баронеса  Сахер  була  змушена  залишити  свій  маєток  і  переховуватись  у  селян.  У  вересні  1944  року,  разом  із    останнім  власнионесаком  мисливського  палацу  в  м.  Мукачево,  графом  Георг-Ервіном,  баронеса  Сахер  назавжди  покинула  свій  маєток.  Але  нам  вдалося  розшукати  інші  документи,  зокрема,     протокол  обшуку  маєтку  Баронеси  Сахер  у  1949  році. 

Цей  документ  засвідчує  про  те,  що  баронеса  переховувалася  у  селі  Березники  ще  кілька  років  після  виїзду  нащадків  Шенборна-Букгейма  із  Закарпаття. Все  своє  майно,  серед  якого  був  цінний  посуд,  кришталеві  келихи,   вона  віддала  людям,  мабуть  у  надії,  що  їй  ще  вдасться  жити  у  своїм  маєтку.  Залишки  цього  посуду  до  цього  часу  можна  побачити  у  домівках  старожилів  села (демонстрація  відшуканих  документів  та   предметів. авт.)

      Лише  через  50  років  після  тих  подій,  вже  правнучка  графа  фон  Шенборна-Бухгейма,  друга  дружина  Георга-Ервіна,  Крістіна  Шенборн,  вперше  відвідала  маєток  своїх  предків,  побувала  на  могилах  барона  Сахер  та  матері  Луїзи-Розалії  Сахер,  яка  теж  похоронена  недалеко  від  колишнього маєтку. В  інтерв’ю  одній  із  місцевих  газет  вона  розповіла,  що  живе недалеко  від  Відня  в  селі  Шенборн. 

   Походить  із  відомої  династії  графів  Маркгоф,  яка  дала  Австрії   віце-канцлерів  та  міністрів,  а  на  питання  щодо  чуток  про  бажання  одержати  спадщину  предків  свого  чоловіка  розповіла  слідуюче.  Граф  важко  переживав  події,  які  сталися  після  1944  року,  адже  на  Закарпатті  пройшли  кращі  роки  його  життя,  проте  ніколи  не  заводив  розмови  про  повернення  майна.  Перед  смертю  просив  дружину  по  можливості

  відвідати  Закарпаття  та  надавати посильну  допомогу   для  збереження  архітектурних  пам’яток. 

    Крістіна  фон  Шенборн-Бухгейм  виконує  це  прохання.  Організовуючи  виставки-продажу  своїх картин,  які  малює  у  своєму  замку  профінансувала  придбання  апаратури  та  ліків  для  обласної  дитячої  лікарні  та  дитячого  санаторію  «Човен».

                                                   ІІІ  РОЗДІЛ

3.1  НОВІТНЯ  ІСТОРІЯ  МАЄТКУ  ШЕНБОРНІВ   У   с.  БЕРЕЗНИКИ     

           Створення  дитячого    санаторію  "Човен"

    У  далекі  післявоєнні  роки,  після  визволення  Закарпаття  Радянською  армією та воз'єднання  з  Радянською  Україною,  в  області  почався  розвиток  закладів  освіти,  культури,  охорони  здоров'я.   Враховуючи  важке  економічне  становище  населення  області,  високу  захворюваність  інфекційними  захворюваннями  вцілому,  і  туберкульозом  в  тому  числі,  у  1946  році  Постановою  Облвиконкому  Закарпатської  області  було  прийнято  рішення  про  створення  дитячого  туберкульозного  санаторію  у  маєтку  баронеси  Сахер (Захер),  що  був  між  селами  Керецьки  та  Березники.  Перша  назва  санаторію  була  "Чонок".  Місцевість,  де  створений  санаторій,  має  історичні  легенди.  За  однією  з  легенд  ця  місцевість  була  ніби  то  відірвана  лукавим  від  г.  Стій (гірської  полонини),  щоб  перегородити  р.  Боржаву  для  того,  аби  вона  затопила  навколишні  села  Керецьки  і  Березники.  Насправді,   в  цій  легенді  є  якась  правда.  Санаторій  дійсно  розташований  на  передгір'ї  полонини,  в  живописному  куточку  між  селами  Керецьки  та  Березники,  оточений  сосновим,  буковим  та  дубовим  лісовими  масивами.  При  огляді  зверху  територія  має  вигляд  човна.   До  цього  часу  збереглася  дерев'яна  будівля  (зараз  використовується  як  приймальне  відділення),  яка  збудована в  кінці  ХVІІ  ст.  Будинок  використовувався  для  гостей.  Славився  він  верандою,  перед  якою  були  обладнані  во льєри  з  різними  тваринами -  косулі,олені,  дикі  кабани,  ведмеді.  Шенборни  вели  власне  господарство,  займалися  вирощуванням  сільськогосподарських  рослин.  Діяльність  санаторію  починається  з  24  серпня  1946  року,  коли  відповідно  наказу 

Закарпатського  облвиконкому  №1261  прийнято  рішення  відкрити  санаторій  "Чонок"  та  призначити  головним  лікарем  Благовіщенського  Георгія  Ксенофонтовича. За  словами першого  пацієнта,  Дукай  Дмитра  Дмитровича  це  був  високий  красивий  чоловік.  Дмитро  Дмитрович  знаходився  в  санаторію  з  1947  на  1948  рік  взимку.  Будучи  шестирічним  хлопчиком,  йому  дуже  запам'яталось,  що  у  ті  скрутні  післявоєнні  роки,  після  голодомору  1946  року  тут  дуже  добре  годували,  повністю  давали  одяг,  діти  катались  на  санках,  лижах.  Санаторій  почали  поповнювати  дітьми.

  Зі  слів  однієї  з  перших  працівниць  Варги  Ганни  Іллічної  в  санаторії  спочатку  було  50  дітей.  Вони  були  розміщені  у  двох  будиночках -    у  кам'яній  будівлі  було  20  менших  дітей,  в  іншій  дерев'яній  -  30  дітей.  Гання  Іллічна  згадує  свою  трудову  діяльність,  коли працівники  власними  силами,  з  допомогою  коня  самі  обробляли  землю,  збирали  врожай  для того,  щоб  нагодувати  дітей.  До  нашого  часу  збереглися  і  документи.  

 

Вхід на сайт

Пошук

Календар
«  Вересень 2019  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
30

Архів записів

Офіційні сайти

...

...

...

...

...

...

...

...

...